Він вершить людські долі. Історія життя южноукраїнського судді Олександра Савіна
В Южноукраїнську мешкають цікаві особистості. Їх знають усі, але біографія та подробиці приватного життя зазвичай мало кому відомі. Серед таких – голова Южноукраїнського міського суду Олександр Савін. Сорок років він присвятив державній службі, тридцять з них – суддівській справі. ЮжкаNews.City вирішила більше дізнатися про Олександра Івановича, який радо пішов на зустріч та розповів про свій життєвий та професійний шлях.
О.І. Савiн народився та виріс у селищі Доманівка. Батько Іван Омелянович пройшов всю Велику Вітчизняну війну та наприкінці був важко поранений, демобілізувався інвалідом. Після одруження у нього народилося четверо синів, Олександр – у 1963-у. Він друга дитина у родині Савіних.
У шкільні роки хлопець захоплювався історією, тому для вступу обрав миколаївський педагогічний інститут ім. В.Г. Бєлінського (нині державний університет ім. В.О. Сухомлинського). Абітурієнту трохи не вистачило балів, і його зарахували у резерв. Юнак влаштувався на роботу інструктором зі спорту при Доманівській райспоживспілці та чекав на службу в армії, але у листопаді зателефонували з інституту та повідомили, що можна розпочати навчання. Олександр був приємно здивований, та радість тривала недовго. У деканаті йому сказали, що військової кафедри у виші немає. Тому через тиждень-два після зарахування він отримав повістку. Потім був навчальний центр у Білгород-Дністровському та строкова служба у Німеччині (у той час там була розташована група радянських військ).
— Я відслужив увесь термін у місті з цікавим історичним минулим. Лютерштадт-Віттенберг – центр лютеранської віри, пов’язаний з ім’ям Мартіна Лютера, реформатора католицизму. Дуже добре пам’ятаю це місто і мрію його відвідати знову. Є фото, і є незабутні спогади, — ділиться Олександр Іванович.
У 1983 році, коли підійшов час звільнятися у запас, армієць вже знав, куди попрямує, остаточно вирішивши, що не повернеться до навчання у педінституті. Ще до призову О.І. Савін знав про початок будівництва Южно-Української атомної станції. Йому подобалося майбутнє містечко енергетиків, куди солдат приходив у відпустку, оскільки тут уже працювала його наречена. Майбутня дружина була вихователькою ясельної групи найпершого в місті садочку № 3. Наталя та Олександр були знайомі зі шкільних років, навчалися у Доманівській середній школі № 2. Згодом обидва оселилися в Южноукраїнську, одружилися, тут народилися їхні діти Сергій та Юлія.
Навчання та трудовий шлях
На всесоюзне ударне комсомольське будівництво з’їжджалося чимало молоді. Головною організацією на той час було Управління будівництва ЮУАЕС. У відділі кадрів молодий чоловік дізнався, що на роботу потрібне направлення. За ним хлопець попрямував в Миколаївський обком комсомолу. Олександр Іванович і досі зберігає свою комсомольську путівку №569.
Після працевлаштування слюсарем у Костянтинівське монтажне управління він отримав ліжко-місце в 3-кімнатній квартирі будинку №49. Новоспеченого працівника забезпечили харчуванням та спецодягом, який на третій день поцупили командировані робітники, з котрими він мешкав. Цей випадок Олександр Іванович пригадує з усмішкою. Каже: добре, що хоч цивільний одяг залишили. У ньому хлопець і поїхав на роботу в КМУ ТЕМ. Там знову видали робочу форму, але вже не нову.
Думки про навчання слюсаря Савіна не залишали ні на мить, він дуже хотів здобути вищу освіту.
— Одного разу їду на роботу. Натовп заніс мене аж до водія. Бачу, біля нього сидить жінка в капітанських погонах, у формі, і каже, що відкривається нова пожежна частина біля «Олімпу». Потрібні розвинені хлопці, фізично міцні. У кого сім’я – надається гуртожиток, у кого діти – місце в садочку. Якщо стаєш у чергу на квартиру – протягом трьох років її отримуєш. Зарплата 118 рублів. Вона мене дуже заінтригувала. Доїхав до роботи, відпрацював, а увечері прийшов у пожежну частину. Я тоді не знав, що це воєнізована пожежна охорона в системі МВС. До того ж там можна вступати вчитися за направленням. А це саме те, що мені було потрібно, — пригадує Олександр Іванович.
Через місяць після написання рапорту О.І. Савіна прийняли на службу. Протягом трьох років роботи в пожежній частині чоловік став кандидатом у члени компартії. У цей проміжок часу він отримав відзнаку «Відмінник пожежної охорони» за участь у ліквідації пожежі.
У 1987 році з’явилася постанова керівництва країни про те, щоб укріпити кадри правоохоронних органів за рахунок нових працівників з числа партійного резерву.
Усе це посприяло успішному вступу Савіна до Вищої школи МВС Радянського Союзу. Щоправда, коли чоловік у 1992 році її закінчив, вона вже мала назву Національна академія МВС України. Після здобуття юридичної освіти він продовжив службу в МВС у якості дипломованого спеціаліста-офіцера.
До прийняття Конституції України в 1996 р. у нашій державі діяла спрощена система набору суддів. Коли Олександру Савіну було 28, на одній із сесій Миколаївської обласної ради його обрали суддею міста Южноукраїнська на 10 років. Тут він і сьогодні працює, в тому числі як голова суду.
Бажання навчатися та розвиватися у Олександра Івановича не зникало протягом усього трудового шляху. Він дізнався про відкриття Академії при Президентові України та вирішив здобути другу вищу освіту на судово-адміністративному факультеті. Там викладали відомі політичні діячі: Леонід Кучма, Леонід Кравчук, Володимир Литвин та інші. Але, провчившись рік, служитель южноукраїнської Феміди зрозумів, що це не його. Згодом, за порадою товариша, склав декілька іспитів та вступив в аспірантуру інституту психології імені Г.С. Костюка. Вчена рада погодила та надала Олександру статус наукового кореспондента. Аспірант висвітлював проведення конференцій психологів у наукових журналах. Через пів року він обрав тематикою дисертації ювенальну юстицію, за аспірантом закріпили наукового керівника. Потім були роки напрацювань, розвитку теми, поїздки в колонії для неповнолітніх, де О.І. Савін спостерігав та досліджував, як підлітки відбувають свій термін покарання та готуються знову влитися в соціум.
На передодні захисту кандидатської дисертації у Олександра Івановича тяжко захворіла дружина: складна операція в інституті нейрохірургії та рік відновлення. Наталі Степанівні довелося заново вчитися ходити, читати, впізнавати близьких. Через це, звісно, захист відтермінувався. Проте науковий керівник наполягав, щоб його підопічний довів справу до кінця. Наставник говорив: «Час і так пройде, але з користю».
І знову три роки праці над темою, яку трохи змінили. Після успішного захисту в 2013 році голова міського суду отримав науковий ступінь кандидата психологічних наук за спеціалізацією – юридична психологія.
На цьому Олександр Іванович теж не зупинився: розпочав роботу над докторською дисертацію, але цього разу вже підвело його здоров’я. До того ж на сході розпочалася війна…
Крім судочинства
О.І. Савін є підполковником Збройних сил України. Це звання йому присвоїв начальник Генерального штабу України генерал армії В.М. Муженко. Наразі Олександр Іванович обіймає посаду заступника командира бригади територіальної оборони Миколаївської області по роботі з особовим складом з питань психологічного забезпечення.
— У випадку збройної агресії нас збирають за тривогою, і через певний час треба прибути в пункт дислокації. Ми маємо протриматися та дати відсіч нападникам до приходу регулярних військ. Територіальна оборона складається з числа військовослужбовців, які вже мають військовий досвід. Це підготовлені люди, професійно навчені.
Коли О.І.Савіну було вже за 50, він не одноразово добровільно ходив в армію. Востаннє — три роки тому. Але потім у Олександра Івановича стався інсульт, прямо на робочому місці у приміщенні суду. Далі були 60 днів лікарняного та поступове відновлення. Чоловік і досі працює над собою. У нього на столі знаходяться два еспандери. Також у кабінеті судді є дерев’яна палиця, з допомогою якої у вільну хвилину Олександр Іванович виконує фізичні вправи.
О.І. Савін за власним бажанням з групою київських психологів консультував військових, які поверталися із зони бойових дій, у психологічних та юридичних питаннях: у когось руйнувалася родина, хтось не міг оформити земельний наділ.
— У територіальній обороні теж багато атовців. Під час військових зборів у вільний час у мене завжди була черга людей, кожен, хто потребував допомоги, міг прийти і отримати консультацію. Ми з хлопцями завжди знаходили спільну мову та стали добрими друзями. До мене і зараз телефонують з різними проблемами. Також вітають з днем народження чи іншими святами, — ділиться підполковник ЗСУ.
У якості волонтера Олександр Іванович їздив із отцем Віктором Буркою, настоятелем храму Петра і Павла УПЦ в резиденцію Філарета, патріарха Київського та всієї Руси-України, аби запросити його до міста енергетиків. Патріарх прийняв делегатів та згодом завітав з дводенним візитом до Южноукраїнська. Філарет освятив новозбудований храм Першоапостолів Петра та Павла у 2015 році. Це була визначна подія в історії нашого містечка. О.І. Савін дуже вдячний отцю Віктору Бурці за можливість отримати благословення від самого Патріарха та за особисте спілкування з ним на різні теми.
Справа душі
— Я займаюся деякими речами, які не входять до суддівської компетенції. Захоплююся краєзнавством, багато років вивчаю історію нашого краю. Також не уявляю свого життя без мистецтва: сам пишу і виконую пісні. Це моя віддушина. Не погоджуюся з тим, що маю бути замкнутим і не показувати це на людях. Окрім суддівської роботи закон мені дозволяє займатися спортивною, науковою та мистецькою діяльністю, яка не є оплачуваною, — розказує Олександр Іванович.
Ще під час служби в пожежній охороні О.І. Савін закінчив культосвітнє училище та має відповідний диплом. Він грає на баяні та ударних інструментах. Любов до музики у чоловіка родом з дитинства: його тато – ветеран війни грав на гармошці, акордеоні та баяні, а мати гарно співала. У шкільні роки Олександр був учасником музичного гурту. І зараз він періодично виступає на міських заходах.
Олександр Іванович любить не тільки співати, а й слухати. До когорти його улюблених виконавців належать Мар’ян Гаденко, Софія Ротару, Василь Зінкевич, Кузьма Скрябін, гурт «Без обмежень» та багато інших вітчизняних та зарубіжних артистів, зокрема гурти 80-х. Надає перевагу таким направленням, як рок, хард-рок, а також любить класичну музику.
Про суддівство
Олександр Савін впевнений, що до будь-якої справи, за котру берешся, треба підходити відповідально. Суддівську працю він вважає відверто важкою. За словами служителя южноукраїнської Феміди, після робочого дня чи то на вихідних, думки про роботу його не залишають. Часто у свій вільний час Олександр Іванович вивчає справи, складає план дій. Він переконаний, що це допомагає уникнути можливих помилок, адже не слід ставитися формально до будь-якого питання, яке стосується людських доль. А у тих, хто не згодний з його рішенням є законне право оскаржити це в апеляційному суді.