На півдні військові між боями утеплюють бліндажі, а під розриви снарядів зустрічають дні народження (відео)
На Південному фронті військові у проміжках між боями зміцнюють та утеплюють бліндажі, йдеться у ТСН .
Окупанти ствольної та реактивної артилерією безперервно накривають чи не цілі квадрати поблизу лінії зіткнення на Південному напрямку. Наші армійці стійко витримують вогневий вал, і, звичайно, щедро накидають ворогові у відповідь, а ще під розриви снарядів готують собі позиції до зими і прямо на бойовому чергуванні зустрічають день народження побратимів.
Наразі танкісти на передовій утеплюються та зміцнюються. Бліндаж у процесі будівництва, і за тиждень можна повноцінно заїжджати.
Робимо нормальне для себе житло, однокімнатну або двокімнатну таку маленьку квартиру. Він планується на 6 осіб”, – сміється боєць.
Хлопці заготовляють дрова, риють капоніри для танків, маскують їх. Говорять, що створюють комфорт, щоб не відволікатися від основної роботи.
«Солдат має спокійно займатися своєю роботою — знищувати супротивника», — переконує «Вітер».
Але доки будівництво триває, доводиться і мчати до лінії фронту на знищення ворога. Фронт, який тут зовсім поряд, щохвилини гуркоче артилерійськими розривами.
«Приходи від «товаришів»-під***в, вони нас дуже «люблять», пригощають нас такими «добрими» речами. Десь кілька метрів спробувало, покромсало, підпалило, погасили, поїхали”, — показують пробиту броню бійці.
Після відпрацювання за цілями українські танкісти вичавлюють з машини останні сили, щоб не потрапити під вогонь у відповідь. “Я максимально їду, скільки можу, бо треба бігти швидко. Буває, що треба десь з’їхати, буває якусь яму залечу, хлопці потім на мене кричать, що ти тихіше їдь, бо точно нас занапастиш, таке буває, що зробиш”, — каже механік «Козеня».
Після повернення у хлопців хоча б час привітати свого командира з 25-річчям. Дмитро Дозорчий – командир роти, герой України. Це для нього вже котрий день народження – не вдома.
“З 15 року всі дні народження, жодного я вдома не був, це переважно – академія, полігони, ООС, і вже тут. Батьки тільки дзвонять телефоном: «Будеш?» — «Ні не буду». «Ну, гаразд», там посилка», — розповідає Дмитро.
Бенкетів не планується, все після війни.
«Тут ми не святкуємо, тут щодня ми виконуємо свої бойові завдання, які стоять перед підрозділом. Не святковий настрій, переможемо, і тоді святкуватимемо і перемогу, і всі наші здобутки», — каже командир.