Южноукраїнськ — ІСТОРИЧНА ЗНАХІДКА
Колекція Южноукраїнського міського історичного музею поповнилась досить цікавим артефактом – мечем без руків’я. Місцевий житель, Ткачук Олександр, знайшов меч у р. Південний Буг біля Грибової скелі.
Фізичні особливості заліза, яке на повітрі швидко іржавіє та руйнується, призвели до того, що найдавніших залізних виробів у всіх музеях світу збереглося дуже мало. Найбільш ранні залізні вироби на території України засвідчено в сабатинівській культурі Південного Побужжя (XIII–XII ст. до н.е.
Меч – найдавніша військова довгоклинкова зброя. На українських теренах археологи виявили чимало мечів у похованнях, що сягають дописемної історії.
Київська держава була другою країною в Європі, де виготовляли власні підписні мечі. І справа тут не тільки у високому розвитку ремісничих технологій. Історикам добре відомо, що у літописних відомостях початкового періоду Київської держави меч виступає як свого роду «національна» зброя і державний символ. Не втручаючись тут у полеміку щодо витоків рицарської традиції у Давній Русі та етнічної приналежності її перших носіїв, зауважимо тільки загальновизнане: видається безперечним, що саме інститут князівської дружини, коло військових професіоналів було тим середовищем, де могло з’явитися високоспеціалізоване рицарське озброєння (у тому числі меч), використання якого потребувало фахової підготовки, а придбання – чималих статків. . У такій якості міжнародного символу рицарської звитяги, нерозривно поєднаного зі споконвічним поняттям рицарства*, меч на руських землях зберігав своє значення майже до кінця XVI ст.
На українських землях у другій половини XVI ст. окремі елементи рицарської культури були сприйняті та засвоєні новоутвореним станом – козацтвом. Протягом XVI ст. меч як військовий інструмент на українських теренах був значно посунутий іншими видами довгоклинкової зброї – кордами, тесаками, нарешті шаблями.
Тож працівники музею припускають, що наша знахідка може датуватись XIV-XVI ст.
