З БЛАГОВІЩЕННЯМ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ! ІСТОРІЯ СВЯТА БЛАГОВІЩЕННЯ
Одне з найдавніших двунадесятих свят християнської церкви є свято Благовіщення Пресвятої Богородиці. Свято призначене події повідомлення архангелом Гавриїлом Діві Марії про Її обраність Господом на землі.
Діву Марію батьки посвятили Богу і у трирічному віці відвели до храму й залишили її там на виховання. До свого повноліття (до 15 років) Марія жила у храмі, навчаючись рукоділля, грамоти, читаючи Святі книжки. Настав день, коли вона за звичаєм мала залишити храм. Священики храму вибирали для своїх вихованок обручників, які надалі опікувалися ними. Марії обрали Йосифа — столяра, жителя Назарету, людину, відому своїм благочестям і порядністю. Марія покинула храм і жила в домі Йосифа, зберігаючи невинність і займаючись домашнім господарством.
Легенди розповідають, що якось Йосиф вирушив на будівельні роботи до іншого міста. Одного весняного дня пішла Марія до колодязя по воду й почула голос: «Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою!» Вона дуже злякалася, бо навколо нікого не було. Прийшовши додому, вона поробила усі справи й сіла прясти, і тут їй з’явився ангел.
Розповідь про цю подію ми знаходимо тільки в одному Євангелії від Луки (1:26–38):
«Шостого ж місяця був посланий від Бога ангел Гавриїл у галілейське місто, яке називається Назарет, до Діви, зарученої з мужем на ім’я Йосиф, з дому Давидового; ім’я ж Діви — Марія. Ангел, увійшовши до Неї, сказав: радуйся, Благодатна! Господь з Тобою, благословенна Ти в жонах. Вона ж, побачивши його, стривожилася від слів його і міркувала, що б то значило це привітання. І сказав Їй ангел: не бійся, Маріє! Бо Ти знайшла благодать у Бога. І ось зачнеш в утробі й народиш Сина, і наречеш ім’я Йому Ісус. Він буде Великий і Сином Всевишнього наречеться, і дасть Йому Господь Бог престіл Давида, отця Його. І царюватиме у домі Якова повік, і царству Його не буде кінця. Марія ж сказала ангелу: як же станеться це, коли Я мужа не знаю? Ангел сказав Їй у відповідь: Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе. Тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим. Ось і Єлисавета, родичка Твоя, і вона зачала сина в старості своїй, і це вже шостий місяць їй, хоча називають її неплідною, бо не буває безсилим у Бога ніяке слово. Тоді Марія сказала: Я — раба Господня. Нехай буде Мені за словом Твоїм. І відійшов від Неї ангел».
На Русі свято Благовіщення стали відзначати з Х століття разом з приходом християнства.
На Благовіщення на Русі у давні часи в церквах під час всенощної справляли особливий обряд «чин хлібозаломлення». Під час цього обряду благословляли хліби, пшеницю, вино та єлей. «Подячні» хліби та вино роздавали всім, хто був присутній у храмі під час всенощної. Невеличкі хлібці роздавали цілими, а великий хліб нарізали «округами», тобто великими окрайцями. Вино давали пити з великого кухля усім по черзі, а багатим городянам — невеликими келихами.
Існував на Благовіщення і звичай годування жебраків та убогих за кошт церковних громад.
Ідея свята Благовіщення — це надія на спасіння людського роду. Ангел Гавриїл приніс звістку, що незабаром на землю прийде Спаситель. Народить Його нікому не відома галілейська жінка Марія. Саме через неї відбудеться таїнство народження і пришестя Бога на землю: не війною, галасом чи страхом, а Божим Дитятком, яке принесе у світ Мир, Любов, Злагоду і Спасіння усім, хто дослухається до Нього. Ця Дитина зробить усе зло на землі безсилим. Тому і святкуємо ми на Благовіщення народження надії на наше спасіння. Тому і є стільки добра і світла у цьому величному святі.
НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ ТА ЗВИЧАЇ НА БЛАГОВІЩЕННЯ
Благовіщення в народі сприймалося як свято весни, як символ земної благодаті — в природі й у житті людей. Це надзвичайно велике свято. У народі кажуть, що навіть птиця гнізда у цей день не в’є. Саме на Благовіщення благословляє Господь землю й усе суще на цій землі. Із Введіння і до Благовіщення земля спить, тому не можна проводити жодних робіт на землі. А після свята Благовіщення прокладали першу борозну і починали висівати ярі культури: ячмінь, овес, пшеницю.
Ще у давні часи, до приходу християнства на наші землі, у цей день існував обряд поклоніння богині землі та сімейного вогнища Мокоші-Оранті. Молоді жінки й чоловіки орали поле натщесерце. На свіжозорану скибу клали жертву богині: хліб (пироги), суміш зерна, вино. Першу скибу орали з молитвою та стародавніми замовляннями: «Приходьте, душки, на наше поле, приходьте, сонечко ясне, дощик рясний, вітерець легенький — на врожай гарненький!.. А як не прийшли їсти та пити — ніколи не приходьте на нашу ниву, громи, гради, тучі, буйні вітри, а йдіть на ліси, болота, у скелі, куди курячий голос не доходить. А ти, Боже, поможи вродити на нашу і чужу долю!»* Після цього засівали ниву ярими культурами й сідали обідати. Хліб — «хрестець» розламували, мочили у свяченій воді, годували спочатку худобу, а потім їли й самі. Кришки розкидали по полю, залишали польовим духам та птахам, щоб ті «зерно не нищили та з колосся не обтрушували».
* В. Скуратівський. Русалії. — К.: Довіра, 1996, стор. 596.
Не можна було лихословити, бо за таким чоловіком ходить нечистий і сіє лободу та чортополох.
Жінки похилого віку залишалися вдома і перепалювали у печах сіль. За переказами така сіль має цілющі властивості. Розчинена у стрітенській свяченій воді, така сіль є помічною під час різних психічних розладів у людей, а також при лікуванні запалень шкіри у худоби. Цей перелік можна продовжити, але кожен випадок захворювань має свій лік**. Сьогодні лише деякі знахарі та народні цілителі володіють стародавніми методиками діагностики та лікування різних хвороб. Тому, щоб уникнути лиха, потрібно звертатись до закладів офіційної медицини, де за здоров’я людей лікарі несуть не лише моральну, а й юридичну відповідальність.
** Лік — спосіб лікування (стародавнє).
У християнських церквах і до сьогодні святять проскури, які потім зберігають разом із стрітенською водою і громичною свічкою за образами. Селяни тримають ці святині для подальшого використання у господарстві та з метою лікування людей і худоби від різних хвороб.
На Слобожанщині саме на Благовіщення дівчата біля церкви вперше виводили весняний хоровод «Кривого танцю». На Поділлі перші веснянки та хороводи дівчата виводять іще на Стрітення***.
*** Про Стрітенські звичаї більш докладно можна дізнатися з програми І. Ю. Квасниці «Сонячний хрест. Стрітенські забави», 1997 р.
До нас дійшов відголос ще одного громадського звичаю, пов’язаного з початком весняних робіт на землі. Називався він «Вдовиним плугом». Перед початком польових робіт уся громада збиралася на схід. На цьому зібранні старшини громади вирішували, яким чином організувати весняну сівбу та обробіток землі. Спочатку засівали поля вдів, сирітських родин та одиноких немічних людей. Інвентар, коней і, якщо треба, то й посівний матеріал давала гуртом уся громада. Потім розпочинали обробіток власних полів. Впродовж хліборобського року таким самим чином і обробляли посіви, і організовували збирання врожаю. Давні високогуманні традиції українських громад давали можливість виживати усім членам громади. Тому люди віддано і до останнього подиху служили рідній землі, бо були впевнені у завтрашньому дні своїх родин.
«Уроди, Боже, з сівка три мішка: мірочку попові, коробочку дякові, а ківшик півникові. Це йому за те, що він пісеньку співає, хазяїна врожаєм звеселяє!»*