Южноукраинск — Кабачок 14 стульев — Юрий Телятник

Не считаю, что  о происходившем в большом  зале заседаний городского совета 28 ноября в 12 часов 30 минут надо писать  под  рубрикой «Рада за роботою» (см. «Контакт» №10/48 от 29.11.2018).

Мне это больше  напомнило   популярную   телепередачу  конца шестидесятых. И не только потому, что депутатских кресел было занято всего 14, а для работы  сессии необходимо присутствие минимум 18 избранников. В зале витал дух того времени. Герои и прототипы «Кабачка 13 стульев»  возродились вновь, наполнив  помещение атмосферой  самолюбования, канцелярщины, чиновничьего  самодурства   и заурядного  плутовства.

Некоторых присутствующих  смех прямо распирал. Вот уж воистину — кому война, а кому — мать родна.

Оцените   пафос призывов бывшего секретаря горсовета Людмилы Дзюбенко : « Для легітимності нашої міської ради, для того, щоб не прогриміти на всю Україну, щоб у нашому місті не ввелася адміністрація… нам треба з гiдним обличчям увiйти в воєнний стан!»

Браво! Первая премия имени пана Директора (С. Мишулин), читавшего когда-то свои гениальные белые  стихи молодой сотруднице:  И на моей доске почета/До пожелтения ты будешь  висеть.

Депутат  Горностай напомнил другую «кабачковую» историю  —  о «Г» большом и «г» маленьком.

Идеолог непокорного меньшинства, обращаясь к громаде,  на полном серьезе утверждал, что в городе, оказывается, существует два городских совета. Один – легитимный,  во главе с   Дзюбенко,  у которой есть кабинет, машина, печать и справка от начальника юротдела, о том, что она легитимная.

У  другого  горсовета есть депутатское   большинство, но  он нелегитимный. Справки о легитимности у него нет.  Нет у этого большинства и помещений горсовета  и ключей от них, нет городского сайта, нет печатей, нет транспорта, нет телефонов,  и никакой другой казны, —  без которой, как говаривал Попандопуло – нечего в атаманы рядиться.

И «тЫняется» это большинство депутатов по коридорам,  между этажами со своими решениями, которые никто не регистрирует, потому это и не решения вовсе, а бумажки. А  справку о том, что эти решения есть  законные решения —  никто не выдает.

С полной версией логики, которую исповедуют  С.Горностай и  неполномочный секретарь горсовета Л. Дзюбенко,

Смотрите Видео.

И было бы весело, если бы не было так грустно.

Дело в том, что те, кто так громко  и с пафосом заговорили о достоинстве и легитимности ( верный признак того, что у них нет ни того, ни другого) уперлись в так называемую «проблему закрытия 42 сессии горсовета», которая не завершила свою работу 4 октября.

Депутатское большинство эту проблему  решило давно. Еще 1 ноября, придя на созванную, наконец,  секретарем рады вторую часть сессии.

Напомню, когда после объявленного перерыва на 15 минут секретарь горсовета  вообще не вернулась в зал заседаний,   депутаты не без оснований посчитав, что это самоустранение, продолжили сессию, избрали  председательствующего, рассмотрели оставшиеся вопросы и закрыли 42 сессию. После этого они собрали 12 подписей депутатов (больше 1/3 состава горсовета) и стали требовать созыва  внеочередной сессии с одним вопросом – о доверии секретарю.

Однако сама Людмила Петровна не считает, что 42 сессия закрыта. Она утверждает, что если она открывала 42 сессию, она ее и должна закрыть. На мой вопрос,  где это написано она промолчала, а на прямой  вопрос, громко постучавшего по столу, депутата Толкача:

 — « А если вдруг что,  вы  хоть нам скажите — что делать?», — отшутилась – «Долго буду жить».

Тактика группы Горностая стала понятна  как раз в его выступлениях в кабачке 14 стульев:

1. 42 сессия не закрыта  законным способом.
2. Пока 42 сессия не закрыта, проводить любую другую сессию невозможно, поэтому все решения принятые на таких сессиях будут незаконными.
3. Отношения между горсоветом, его исполкомом и аппаратом – это гражданско- правовые отношения.
4. Никаких сессий не проводить, горсовет распустить, петлять четыре месяца,  пока власть в стране не поменяется и Сергей Валериевич не начнет командовать городскими правоохранительными органами (которые пока, по его мнению, не выполняют свои функции – не слушают его) так же,  как он сегодня командует всем горисполкомом и аппаратом горсовета.

О том, что так оно и планировалось,  свидетельствуют следующее  факты. Не дав депутатам провести внеочередную сессию 21 ноября,  после  публикации в «Контакте» объявления  комиссии по законности о созыве сессии на 26 ноября, — секретарь горсовета уходит в отпуск на 17 календарных дней  и назначает  продолжение «своей 42 сессии» на 13 декабря 2018 года.

Как раз на Андрея. А там Варвары, Николая и ля-ля  до Василя. А когда ж бюджет принимать?  Наверное, и  не собирались.

Но бог шельму метит. Откуда не возьмись, на  устроившихся у кормушки местной власти короедов,  мечтавших порулить городом (без законных  решений горсовета)   месяцев пять, а, если получится, и год-другой, — свалился  ВОЄННИЙ СТАН.

И прежде чем напрямую обратиться  к  женщине,  которая с 27 ноября по недомыслию путается между силовыми структурами государства и законными органами местного самоуправления города, перейду на державну мову, щоб уникнути труднощів перекладу. З термінами у нас біда. В законі «воєнний стан», а в регламенті ради,як в камасутрі  – «військове положення».

Так от,  Людмило Петрівно, ви щиро вважаєте, що воєнна адміністрація, яку призначить в місто Президент країни, це гірше, ніж узурпація влади в місті Горностаєм?  Вас це так хвилює?

Незаконне присвоєння владних повноважень в період воєнного стану, з точки зору тяжкості злочину,  не йде ні в яке порівняння з «бузою» в мирний час. Тому  вас повинно більше хвилювати не те, як «не прогриміть», а те —  як «не загриміть».

Бо ви  вже прогриміли. Ви перша в історії  Южноукраїнська найвища посадова особа місцевого самоврядування, яка відмовила третині депутатського корпусу в праві на скликання сесії. Такого Южноукраїнськ ще не знав. Ви посягнули на основи місцевого самоврядування.

Депутати Южноукраїнської міської ради у відповідь на вашу бездіяльність, а саме на незаконне небажання скликати сесію ради на вимогу однієї третини депутатів у  визначені терміни, скористались законом і скликали сесію відповідно до частини 9 статті 46 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» якою передбачено:

9. У разі якщо посадові особи, зазначені у частинах четвертій та шостій цієї статті, у двотижневий строк не скликають сесію на вимогу суб’єктів, зазначених у частині сьомій цієї статті, або у разі якщо такі посади є вакантними сесія може бути скликана депутатами відповідної ради, які становлять не менш як одну третину складу ради, або постійною комісією ради.

Чітко і ясно, як білий день. А  в  те,  що вам «шепчуть»  ваші «юристи» про цивільно-правові відносини – не вірте. Адміністративно-правові це відносини. Як казав пан Гімалайський: «Не перший рік по відрядженнях мотаюсь».

Хіба вам ніхто не казав, що н е знання закону — не звільняє від відповідальності?

Горностай, звичайно, «красава». Приватизував  міськвиконком і оголосив, що тепер тут діють цивільо-правові  відносини. Мовляв, хто не  згоден іди в суд і доказуй, що ти не верблюд.

Вам, Людмило Петрівно, і не снилося, що буде, якщо такі горностаї введуть замість адміністративно-правових  цивільно- правові відносини у всіх державних та муніципальних органах?  Особливо в період воєнного стану.

Нічого, потім сюрприз буде – СБУ розкаже. Нажаль, усвідомити це самостійно вам не дозволяє ні ваша освіта, ні досвід, ні здоровій глузд.

Може хоч  на рівні анекдоту щось сприймете:

Заходе вночі в казарму командир полку і каже днювальному

• Дайте команду: «Полк, підйом! Тривога!».

 А той йому з тумбочки:

• «А рішення суду є?».
• Яке рішення суду?  Є військовій Статут, я командир полку!!!
• А справочка є?…

Вас розводять в темну.

Наперсники від юриспруденції  переконали вас, що права депутатів можливо перекреслити «вбачанням» у якогось з депутатів конфлікту інтересів. Ну якщо це й так, то пишіть бумагу в НАБУ, а ви зняли проект рішення з оприлюднення. Три порушення в одному. Не виконали свої повноваження, присвоїли чужі і порушили законні права депутатів.

Виходить, що ніхто  з депутатів не може поставити питання про дострокове припинення  ваших повноважень, бо кожен х них може бути обраним секретарем ради. Але, якщо  у кожного депутата з цього питання конфлікт інтересів, то чи не намуляє  вам корона?

Думайте хоч мозолями, якщо більше нічим.

Як  можна оприлюднений проект рішення  ради — «зняти з оприлюднення»?  Оприлюднення – це акт одномоментної дії, який має свій час і форму. Зняти можливо папірець з текстом з дошки оголошень, корону з голови чи локшину з вух. А зняти з оприлюднення – це те саме, що відмінити вчорашній день.

Вас переконали, що  легітимний той,  у кого є печатка, чи кабінет, чи,навіть, той хто значиться в реєстрі .

Розчарую вас. Головна чеснота секретаря ради не печатка і не автомобіль, а довіра депутатів. Як тільки секретар ради втрачає довіру більшості депутатів, він втрачає єдину необхідну йому ділову якість – здатність організувати роботу депутатського корпусу.

ДОВІРА це відкриті, позитивні взаємовідносини між людьми, які включають впевненість в порядності та доброзичливості іншої людини, з якою довіритель знаходиться в тих, чи інших відносинах. Оце  менторство вже не для вас, Людмило  Петрівно, а для тих депутатів, хто, можливо, ще стане секретарем. Буде обраний за авторитет, досвід та здатність бути рівним по відношенню до всіх депутатів і громадян, захищати  права  в першу чергу тих, хто в меншості в раді та в скруті в громаді.  Чи є такі?  Не знаю.

Знаю одне, депутат Людмила Дзюбенко, яка вважає, що рішення прийняті більшістю від складу  ради   це «бедлам»,  і путає гідне обличчя  ради з своїм обличчям — позбавлена повноважень і по закону і по ділу.

Співчуваю. Але ж рада вже визначилась, то прийміть достойне рішення і ви, поки ще не так і гримить. Ідіть з богом. Кольчак справиться. А головне —  не потрібно буде в  Брюселі та Вашингтоні пояснювати, чому в Южноукраїнську ввели тимчасову  воєнну адміністрацію.

P.S.  Еще 26 ноября в перерыве внеочередной 43 сессии горсовета, когда шло тайное голосование о прекращении полномочий секретаря горсовета, мне удалось пообщаться с депутатами Вознесенского городского совета, которых их однопартиец Сергей Горностай втянул в свои разборки ( час назад они не пустили в большой зал заседаний  горсовета ни большинство Южноукраинских депутатов, ни граждан города). В спокойной обстановке мы все же сошлись на том, что все должно решаться путем голосования, большинством голосов. Другого в законе нет. В ходе «дискуссии» я сказал своим оппонентам, что сейчас я не депутат, но брошюра с текстом издания  «Закона о местном самоуправлении в Украине» 1997 года выпуска у меня всегда под рукой.

С этой брошюрой, я и пришел на собрание 28 ноября, которое так и не стало сессией. Однако надежды на то, что столь  раритетное  издание заставит  прислушаться к его хозяину, не оправдались. Кроме оскорблений личных, на которые я шел сознательно, досталось  Советскому Союзу. Хотя первым о Советском Союзе вспомнил не я, а один из депутатов, который считает на четвертом году своей  каденции, что  закон, являющийся главным инструментом его депутатской деятельности — принят в советские времена.

Но ведь проблема не в том, что Советского Союза больше нет. Проблема в том, что герои «Кабачка 13 стульев» живут и здравствуют.  Давно известны мечты  хвоста — вилять собакой. Однако только белый и пушистый хвост горностая может мечтать об этом, являясь  фактически обрубленным.

Юрий Телятник  депутат Южноукраинського

                                                          городского совета в  1998 — 2012 годах

                                                           специально для сайта  Юж-Ньюз  и  газеты «Контакт».